Enter your email address:

   
   

І Сварог встав, як бог, з камінної гробниці

й рать ратичей й вовків помчала у світи,

й від криги до пустель здіймалась синя криця...

й зелена кров текла... і падали хрести...

        Євген Сварожич “ЗОЛОТИЙ ПАВУК ВОД”


Передмова

Незважаючи на вік сучасних технологій і гаджетів, тема духовності, інтерпретації світу залишається надзвичайно актуальною. В основі ідеологій лежить певний спосіб бачення світу, який пояснює і обґрунтовує особливості розвитку суспільства, спосіб вибудови держави, особливості суспільно-політичного устрою. Неосвіченістю населення користуються пропагандисти для залякувань, маніпуляцій масами. У випадку розуміння загальної логіки релігійних вчень, розуміння основного міфа люди стануть духовно вільними і вже жодний маніпулятор не зможе назвати себе посередником між богом/богами і людьми.

Саме надання читачу розуміння логіки основного міфа і є основна мета цієї роботи.

Ця книга – є також коментарем до тексту давньої поліської книги «Волхв Сила», яка є духовною основою вчення Слов’янської духовної течії «Великий Вогонь», першої офіційно зареєстрованої громади язичників у незалежній Україні.


 «Міфологічне мислення». Зазвичай, коли мова заходить про дохристиянську давнину українці уявляють собі хороводи, любов до природи, ідолів та жертвоприношення. Ще зі школи нас навчають, що до християнства люди були такими собі недалекими дикунами, які вклонялися явищам природи, бо не розуміли і боялися їх. Не дивує, що і сучасні неоязичники переконані,  нібито до  християнства філософії на Русі взагалі не було. І це справді сумно.

Нам кажуть, що міфологічне мислення – результат примітивності мислення давніх людей. Але звернемося до давніх джерел, наприклад записів Першого Константинопольського Собору. В них піддається анафемі язичницький здоровий критичний матеріалізм, під впливом якого знаходилися   новітні християни, що ще недавно були язичниками: «які навчають про безпочатковість матерії, і що небо, земля та інші творіння - безначальні і перебувають незмінними, … і відкрито відмітають самовладдя Творця,... і що все сталося і виникло не з не-сущого, і що існує кінець мук, або нове відновлення тварі і справ людських, і вводять такими словесами царство небесне як цілком руйноване і минуще, про яке сам Христос і Бог наш навчив і передав, що воно вічне і неминуще».

У дохристиянський час була відсутня сліпа бездумна віра. У вищезгаданних Актах знаходимо: «Які не приймають чистою вірою і простим вседушевним серцем предивні чудеса Спасителя та інших святих і намагаються за допомогою доказів і софістичних словес обмовити їх як неможливі або перетлумачити на свою думку і представити по власному розуму»[11].

    Невже після наведених цитат можна продовжувати вірити у примітивність і дикість язичників та відсутність у них філософії? Григорій Сковорода – яскравий філософ та гностик, який критично ставився до Біблії та попів, з повагою відносився до волхвів називаючи їх філософами: “Не  заключайте  боговѣдѣнія  в  тѣснотѣ  палестинской.  Доходят  к  Богу  и  волхвы, сирѣчь  философы." Тобто волхв = філософ, а не просто екстатичний окультист, обвішаний шкурками тварин,  як сучасні  неоязичники уявляють собі прадавніх волхвів. До речі, у античній культурі пряме значення поняття "жрець" - філософ. Як і язичники, Сковорода був впевнений у «безпочатковості істини».

Чому ж все ж таки давні люди виражали своє бачення світу «міфологічно», висловлюючись сучасними термінами, з якими можна посперечатися? За довгу історію існування людини розумної сформувалося складне всеоб’ємне філософське бачення взаємозв’язків між космічними явищами, люди через спостереження за природою дійшли правильних висновків про світобудову, які підтвердилися науковим шляхом нещодавно. Із зрозумілих причин передати цю картину світу звичною зараз сухою мовою термінів неможливо. Без образності і емоційності не можна глибоко усвідомити, відчути світ, взаємозв’язки між явищами. Саме тому і використовується так званий «міфологічний» спосіб опису уявлення про особливості  існування і функціонування Космосу та наше місце у ньому.

Для сучасників антична міфологія є зовсім незрозумілою і навіть абсурдною, наприклад, коли один і той самий персонаж є одночасно чоловіком і сином іншого персонажа. Просто сучасні європейці вкладають в міфологію свій звичний теїстичний сенс, якому нас навчила авраамістична релігія. Міфологія - це прийом для детального опису складних взаємозв'язків між природніми і сакральними явищами. Явищу давали ім'я, але це явище не сприймалося як теос в сучасному розумінні. Діти богів - це виокремлені ознаки батька, які є складовою частиною явища-батька.

Українське суспільство потребує повернення до традиційного адекватного матеріалізму, який ґрунтується на культі предків. Це і є одним із завдань Духовної течії «Великий Вогонь».  Матеріалізм, позбутий емоційної духовності та адекватних елементів родового фетишу, може вести тільки до деградації та авторитаризму (як сталося з комуністичною ідеологією).  Наразі у українців надзвичайно малий вибір: або авраамічна релігія, або кабалістична теософія (арійство), або бездуховний атеїзм. Духовна течія «Великий Вогонь» пропонує альтернативу -  матеріалізм, просякнутий традиційною етнічною духовністю, який здатен відродити Україну.

Хто ми є. «І прийшов Род з земель, де Даждьбог прокидається. І було в нього троє синів - Перун, Одін і Водан. І прийшов Род і сини його, і сіли по річці, що нині Істр (Дунай) зветься. І пішов Род небесною твердю на шлях повеління Розумом. А синам своїм владу призначив велику - Перун сходом став правити, Водан - заходом, а Одін - північчю. І від Перуна рід свій ведемо ми. Силу він нам дарує вічну, Розум духу та тіла дає» («Волхв Сила»). Отже, нащадки Перуна, Одіна і Вотана є представниками трьох гілок, які походять від одного кореня, і немає серед них старших і молодших братів і тим більше первинних, від яких походять інші.

Скоріше за все, Род і його сини оселились приблизно там, де зараз знаходиться місто Відень (лат. Vindobona, нім. Wien). Саме в цій місцевості річка Дунай з швидкої гірської (Істр — летюча)  перетворюється на спокійну рівнинну річку. Загально відоме шанування в народних піснях річки Дунай українцями. Просто колись так сталося, що хтось з наших могутніх предків пішов на захід і там оселився, а після того род цей став дуже могутній. Ще й досі історики не можуть зрозуміти фрази з “Повісті буремних літ”, (до речі, досить правдивий літопис, як для представників церкви): “Норци, иже суть СловенЂ”.

Українцям давно вже треба відкинути ідею своєї меншовартості, вишукуючи своїх першопредків серед скандинавів. Ми не походимо від скандинавів, ми рівноцінні двоюрідні брати. На жаль, українські патріоти продовжують страждати хворобою меншовартості, вірячи у норманську теорію. Вивчаючи скандинавські руни, ігноруючи власну історію і етнографію. Виплекані Московією ідеї "Норман-слов'янського синтезу" намагаються представити справу таким чином, ніби нормани «ощасливили» дозрілих для отримання державності слов'ян.

Археологічні знахідки спростовують норманську теорію, згідно якої скандинави нібито заснували Київську Русь. Зараз основним прихистком норманізму є археологія, але і інтерпретація археологічних данних часто бувають полярною. Відомий вчений Г. С. Лєбєдєв у низці робіт був готовий зв’язати з норманами ледь не усі поховання київської знаті Х століття. А в іншій роботі він визнає, що до скандинавських може бути віднесене лише одне поховання з 146. Чомусь досі багато археологів просто закривають очі на відомі археологічні факти. Так, по всій півночі Русі поширена специфічна фельдбергерськая кераміка, характерна для балтійських слов'ян VIII - Х століть. На посаді міста Пскова вона становить у відповідних шарах понад 80 відсотків. Багато її в Новгороді та інших містах, доходить вона до Верхньої Волги і Гнєздова на Дніпрі, тобто до тих областей, де київський літописець поміщав варягів. А в Києві її немає зовсім. І з такими ось фактами, мабуть, і пов'язано протиставлення "варягів" і "руси", що простежується в ряді літописних текстів  [10].

Однією з цілей норманської теорії є обгрунтування традиційності монархізму на теренах Русі, але це є брехнею, що спростовується самою історією. Іван Грозний навіть у XVI столітті докоряв шведського правителя Юхана ІІІ у тому, що він не королівського роду і що у Швеції взагалі ніколи не було королів, а тому нібито і не могла шведська сторона претендувати на рівний з московським царем дипломатичний етикет. Шведські конунги до XIV ст. обиралися племенними зібраннями, що дозволило Скандинавії уникнути кріпацтва [10].

Цікаво, що, якщо у Швеції видавалися неврожайні роки і голод, то іноді приносили в жертву конунга, який у цей час правив.

Вчені розшифрували написи скандинавському камені Рьок,  на якому 1-на з 5-ти загадок присвячена сонцю, а інші - Одіну та його воїнам, а смисл каменя пов'язують з боротьбою за врожай. Написи зроблені, як завжди, червоною фарбою, кольором крові.  

Пам`ять нащадків Перуна вже підзабула зв`язок між скандинавами і русами, але у «Волхв Сила» нащадкам Одіна приділяється багато уваги. У згаданому тексті нащадки Одіна і руси чітко розмежовуються: «…яки вої дружини Аскольдової силу свою беруть у Одіна. Мені ж сила землі рідної Перуном дадена. Бо Нав’ї наші, діти Рода великого, є Перун, Одін і Вотан».

Легенду про трьох братів зберегли і скандинави, називаючи Рода Бором, а братів - Вілі і Вьо. Давні балти називали трьох братів - Патлс, Перкунас і Потрімпс.

Скандинави у своїх сагах  зберігли пам`ять і про Київську Русь. Так у збірці «Круг Землі» написано: «На північ від Чорного моря розташована Велика, або Холодна Швеція. Деякі вважають, що Велика Швеція не менше Великої Країни Сарацин, а деякі рівняють її з Великою Країною Чорних Людей.». «Ця Швеція називалася Житлом Людей, а Велика Швеція називалася Житлом Богів». «Одін помер від хвороби в Швеції. Коли він був при смерті, він наказав позначити себе вістрям списа і привласнив собі всіх померлих від зброї. Він сказав, що вирушає в Житло Богів і буде там приймати своїх друзів. Шведи вирішили, що він повернувся в древній Асгард і буде жити там вічно». ПОВЕРНУВСЯ у Велику Швецію (Асгард). «Коли Одін і з ним диї прийшли в Північні Країни, то вони стали навчати людей тим мистецтвам, якими люди з тих пір володіють». Отже, в сагах зазначено, що скандинави прийшли в Північні Країни звідкись, а оскільки там же відмічено, що Одін повернувся у Житло Богів, це означає, що скандинави рухалися не з півночі до Русі, а в протилежному напрямку.

Українцям варто придивитися до етнографічних матеріалів власної країни, яка є правонаступницею Київської Русі, а не шукати якусь таємничу мудрість у германців і скандинавів. Все є у нас, прямо тут. Якщо Русь назвали Житлом Богів, значить, нащадки Перуна були ще крутішими за нащадків Одіна. На жаль, русів сильно підкосило християнство і кріпацтво.

Звідки ж прийшли Род зі своїми нащадками? У 70-х роках ХХ ст. у пустелі Китаю були знайдені мумії білих людей  з світлими очима, це були білі європейського типу і мислення. Імовірно, саме вони мігрували на територію Руси-України з території, яка з оази перетворилася на пустелю під назвою Нія.

Про суть речей. Як і зараз, у дохристиянський час світ був глобальним і уявлення про сутність і спосіб функціонування світу теж були схожі у різних народів світу, навіть на різних континентах.

Деякі сьогоднішні українські неоязичники, навіть дипломовані, обмежують свої пошуки тільки тим, що вважається українським, якщо чогось не вистачає, просто дофантазовують, подаючи новітнім вірянам абсолютно викривлене уявлення про давнє світосприйняття. Не треба вигадувати велосипед, достатньо звернутися до відомих джерел. Наприклад, до Арістотеля, який у своїй книзі «Метафізика» виклав уявлення про світобудову давніх філософів, які жили задовго до нього. Ця давня філософія співзвучна філософії «Волхв Сила».

Отже, як пише Аристотель, філософи виділили чотири значення причин речей: однією такою причиною є сутність, або суть буття речі [адже кожне "чому" зводиться в кінцевому рахунку до визначення речі, а перший "чому" і є причина і початок); іншою причиною є матерія, або субстрат (hypokeitmenon); третья, звідки початок руху; четверта - причина, протилежна останній, а саме "те, заради чого", або благо (бо благо є мета всякого виникнення і руху). Так більшість перших філософів вважало початком всього одні лише матеріальні начала, а саме те, з чого складаються всі речі, із чого як першого вони виникають і в що як останне вони, гинучи, перетворюються, причому сутність хоч і залишається, але змінюється в своїх проявах, - це вони вважали елементом і початком речей. І тому вони вважали, що ніщо не виникає і не зникає, бо таке єство (фізис) завжди зберігається; подібно до того як і про Сократа ми не говоримо, що він взагалі стає, коли стає прекрасним або освіченим, або що він гине, коли втрачає ці властивості, оскільки залишається субстрат (зараз ми називаємо цей субстрат душею) - сам Сократ, точно так, казали вони, не виникає і не зникає, бо має бути деяке єство - або одне, або більше одного, звідки виникає все інше, в той час як саме це єство зберігається. Ось вам і розуміння єдності єства навій усіх часів, філософська розшифровка Знака Вічності (знак Сімаргла).

 

Знак Вічності
Знак Вічності

 

Поява поколінь на основі попередніх поколінь подібні до розгортання листя культової рослини Русі – папороті. 

До речі, спіральні зображення були дуже популярними в Україні-Русі, як і всій Європі. Проведу також паралель з чотирма спіральними рукавами нашої спіральної галактики, в яких народжуються молоді зірки - розгортання галактики візуально і за суттю подібно до розгортання поколінь нав`їв (народжених на віки). Не просто так молодят ототожнюють з місяцем і сонцем, а їх дітей з зірками, надзвичайно символічно і сакрально, що саме у рукавах галактики народжуються нові зірки. У повчаннях проти язичництва зазначається, що на Русі займалися астрономією, тому про вигляд галактики руси могли знати, або здогадуватися.

Отже, за єдину причину можна було б визнати так звану матеріальну причину. Але в міру просування філософів у цьому напрямку сама суть справи вказала їм подальший шлях і змусила шукати далі.

Дійсно, нехай всяке виникнення і знищення неодмінно виходить з чогось одного або з більшого числа початків, але чому це відбувається і що причина цього? Адже як би там не було, не сам же субстрат викликає власну зміну; зрозуміло, що, наприклад, не дерево і не мідь - причина зміни самих себе, і не дерево робить ложе, і не мідь - статую, а щось інше є причиною зміни. А шукати цю причину - значить шукати якесь інше начало, [а саме], як ми б сказали, те, звідки початок руху. Так от, ті, хто з самого початку взявся за подібне дослідження і заявив, що субстрат один, не відчували ніякого невдоволення собою, але в усякому разі деякі з тих, хто визнавав один субстрат, під тиском цього дослідження оголошували єдине нерухомим, як і всю природу, не тільки відносно виникнення і знищення (це древнє вчення, і всі з ним погоджувалися), а й у відношенні всякого іншого роду зміни; і цим їх думка відрізняється від інших. Таким чином, з тих, хто проголошував світове цілe єдиним, нікому не вдалося угледіти зазначену причину. Ті ж, хто визнає безліч причин виникнення і знищення, швидше можуть про це говорити, наприклад ті, хто визнає началами тепле і холодне або вогонь і землю: ці філософи розглядали вогонь як такий, що володіє рухомою природою, а воду, землю тощо – як протилежне йому.

Так ми приходимо до небесного вогню, який рухає матерію, керує нею, наочним втіленням якого є блискавка. Управляючу силу вогню втілює у собі один з Вищих Нав’їв - Перун, саме тому його завжди так особливо вшановують на Русі. 

Дітьми (дитя) Перуна у «Волхв Сила» названі сили, які є породженням і частиною Перуна, вони управляють і одночасно втілюють у собі денну частину доби та нічну — два Князя. Слово «князь» - надзвичайно культове слово. Воно означає вершину земського впорядкування, вершину будинку – князьок, а також вершину космічного впорядкування у вигляді двох проявів Перуна. З військовою справою, війною, навіями (померлими родичами), охорончими діями пов’язана нічна пора. З денним проявом  Перуна пов’язане усе буяння буденного життя та одночасно його виснаження й згасання — денний Князь «силою твоєю харчується». При цьому вони у жодному разі ніколи не були антагоністами. Символами цих двох сил Перуна – денної частини доби і нічної, що безперервно змінюють одна одну є дві перехрещені блискавки, які завжди вважались знаком удачі, знаком найвищої сили життя (знак, який сьогодні називають свастикою). Зворотній знак позначає Нію, абсолютну смерть. У «Волхв Сила» у третій главі, де вже з’явилася рима, поетично написано про Нію, яка парить над військом ворогів, передрікаючи їх душам абсолютну смерть.

Забуття знання про нічний і денний прояв громовержця спотворило сьогоднішнє сприйняття язичництва, нічну пору демонізували, тим самим знищивши суть розуміння давньої філософії. Вказівкою на існування таких уявлень вказує наявність згадки вечірнього і вранішнього пристріту у переліку пристрітів в українських стародавніх замовляннях. Вечір і ранок - це час тимчасового безвладдя, коли шкідливі  сили можуть нашкодити людині, час, коли один прояв управляючого усім Перуна змінює інший.

Слов’яни вшановують вогонь, та домашнє вогнище, як окремий прояв великого вогню, називаючи його сварожичем, біля печі ставилися тарілки з жертвенною їжею для нав`їв.

Матерія (Мокош) згадується в такому контексті «Волхв Сила»: «Мокош є не Ум, а безуміє». Тобто Мокош-Земля є основою для прояву Розуму.

Але повернемося до «Метафізики» Арістотеля. Згаданих двох початків було недостатньо, щоб вивести з них природу існуючого, сама істина спонукала шукати далі. Те що одні речі бувають, а інші стають хорошими і прекрасними, причиною цього не може, природно, бути ні вогонь, ні земля, ні що-небудь інше в цьому роді; але настільки ж невірно було б вважати це простим збігом обставин. Тому давня філософська думка дійшла до висновку, що Розум знаходиться як у живих істотах, так і в природі і що він - одна з причин світопорядку. З «Слова Григорія Богослова»: «Овъ рѣку богыну нарицаеть, и звѣрь живущь въ неи, яако бога нарицая, требу творить. А инъ градъ чьтеть».

У «Волхв Сила» найчастіше вживається саме слово «Розум». З точки зору сучасних носіїв української мови не зовсім зрозуміло, чому стільки уваги приділяється саме цьому слову і чому воно часто вживається незвичному для сьогоднішнього часу контексті. «Словник староукраїнської мови XVI-XV століть» (Київ, «Наукова думка» 1978 р.) допомагає нам осягнути частково втрачений сенс цього слова: Особливо яскравий цей філософський уривок одного з давніх документів: «Колиж всєго прирожєня постат свого передкоу виде на быванна наследовати, про тож и мы, иж инша зверята розоумом и смыслом проходимо от родителев наших обычаєв… отстоуповати не имаємо (Сучава, 1462 BD II, 283)».

Тобто під поняттям «розум» наші пращури розуміли наслідування родових звичаїв, від яких ми не можемо відступати. Розумом і смислом походимо від батьків. Порівняйте з «Волхв-силою»: «Він могутній не тільки силою своїх рук і ніг, але і розумом Родом дарованим.», «О Перун, дай Розум!», «Дай нам силу і Розум свій (звертання до Перуна)». Саме у прадавніх звичаях, пам’яті про пращурів та національних героїв наша сила і міць. До цього дня в Україні зберіглася традиційна шана до героїв України-Русі.

У стародавніх правових документах слово «розум» вживається також у сенсі повної осмисленості і згоди з тим, що відбувається – «цілим розумом», «оусім розумом и оусими своїми речами (и) оумисло(м)».

У контексті XV століття вживання слова «розум» у «Волхв-силі» є зрозумілим, хоча є такий контекст, який вказує на більш широке сакральне значення цього поняття: «За тих, хто Розум свій іншим віддаючи, себе не щадив…», «Поєднай у єдине ціле Розум Білого і Чорного Діва». Судячи з цього контексту, Розум – це духовне єство істот та природних явищ, яке при цьому не має сучасного надприроднього теїстичного смислу.

У язичницькому розумінні, Розум – це колективна мудрість багатьох поколінь наших предків. До речі, перший у світі зоопарк називався «Сад розуму». У давнину Розум був невід’ємно пов’язаний з родошануванням. Згодом творці монотеїзму абстрагували поняття Розуму та зробили його самосущім, надприроднім і ніяк не прив’язаним до культу предків і роду, та назвали верховним розумом-творцем усього світу, деміургом, логосом. Варто згадати першого гностика у історії християнської церкви Симона Волхва, від якого походять усі християнські єресі, і у чиєму вченні було ще багато від язичництва. Він навчав, що світ походить від Розуму і вогню, а також виділяв поняття великий і малий вогонь.

Всі чуттєве сприймається як таке, що постійно тече, а знання про нього ні. Оскільки філософи виділяли три види сутностей, а саме: дві з них природні, а одна - нерухома, то про цю останню треба сказати, що необхідно, щоб існувала якась вічна нерухома сутність. Сутність суть перше серед сущого, а якщо всі вони минущі, то все минуще. Однак неможливо, щоб рух або виник, або знищився (бо існував завжди), так само і час не може виникнути або знищитися: адже якщо немає часу, то не може бути й "раніше" і "після". І рух, значить, безперервний так само, як і час: адже час - або те ж саме, що рух, або деяка властивість руху. А безперервного руху, крім просторового, не буває, з просторового ж породжується безперервний круговий рух. Саме з цим безперервним круговим рухом і пов’язаний згаданий у багатьох джерелах і демонізований християнством Вихор. У словниках сказано, що слово «вихор» походить від поняття «вити» (плести). Відоме давньоруське плетиво – це таке графічне втілення цього вихрового безперервного кругового руху. У словниках поняття «вихор» співвідносять зі словом «віха», «віхоть» як ступені чергування. У сучасному розумінні віхи - найбільш значимі моменти у історії, розвитку чого-небудь. Саме з Вихором пов’язане поняття часу, як плетивом історичних подій. Згідно тлумачного словника «веремія» - 1. розм. сильний крик, галас із метушнею, безладним рухом. 2. вир, вихор, коловорот, буря. Порівняйте з "время". Тому віха історії (виток історії). Одне із значень слова "віха" - поворотний пункт. 

З вихором також пов'язаний вирій. Етимологічна реконструкція слова, яка підтримується віруваннями, що збереглися, дозволяє зв'язати вирій з найдавнішими уявленнями про потойбічний світ, шлях до якого лежить через воду, зокрема, через омут, вир-водоверть, вырь (бырь) - бистрина в потоці; закруть вихору.

     Отже, якщо немає нічого вічного, то неможливе і виникнення: справді, при виникненні повинно бути щось, що виникає, і щось, з чого воно виникає, а крайній [член ряду] (eschaton) повинен бути таким, що не виник, якщо тільки ряд припиняється, а з не-сущого виникнути неможливо. Крім того, там, де є виникнення і рух, там повинна бути і межа; справді, жоден рух не безмежний, і має завершення; і не може виникати те, що не в змозі бути виниклим; а якщо щось виникло, необхідно щоб було щось з чого воно виникло. Далі, якщо матерія є саме тому, що вона безпочаткова (була завжди і її ніхто і ніщо не створювало), то тим більш обгрунтовано, щоб була сутність - те, чим матерія щоразу стає: адже якщо не буде ні сутності, ні матерії, то взагалі нічого не буде; а оскільки це неможливо, то необхідно щоб існувало щось крім складеного цілого, саме образ, або форма. Саме Сварог і надає через силу вогню форму матерії, він є ковалем форм. У «Волхв Сила» серед великої кількості знаків є і знак Сварога (коло, яке пересікає блискавка).

Були розглянуті 3 значення причин речей: матерія, вогонь, розум. Яке ж четверте значення? З опису кінцевої мети (заради чого) і починається книга «Волхв Сила», а потім не раз згадується далі: «Ім’я його Сила. Навії його навколо нас. Він прийде, коли замкнеться коло. Він могутній не тільки силою своїх рук і ніг, але і Розумом Родом дарованим…». Кінцева мета існування людей – замикання кола, що відбувається, коли чоловік та жінка знаходять один одного, одружуються. Обручки у вигляді кола, які носять подружжя – це знак замикання кола, а не просто прикраса.

Саме замикання кола дає людям надзвичайну Силу перед якою схиляється усе суще: «І паде небо, і скажуть навії: «Радій, земле, списами Даждьбога напоєна! Крила Сімаргла вітер приносять. Він прийшов, він буде! Сварожичі золоті очі відкривають, з дітьми Хорса у весну граючи. Чуєте: Перун важким кроком йде до нас! Вмийтеся росою Перуновою, що кров’ю зветься! Вона сили додасть, бо роса ця чудес зберігає багато…».

Вчення Геракліта також дуже схоже на філософію книги «Волхв Сила», і навіть допомагає глибше усвідомити її. Геракліта безпідставно записують до так званих «пантеїстів». Зверніть увагу, як грубо пересмикують (переосмислюють) написане Гераклітом теоретики "пантеїзма", і як слова оригіналу гармонічно вписуються у філософію «Волхв Сила»: "Мудрість полягає в справжньому розумінні того, як влаштований світ. Мудрим може бути тільки Бог, людина наділена розумом (φρόνησις) і інтуїцією (νοῦς), але не мудрістю." Цитата з оригіналу: «Мудрим можна вважати тольки одне: Розум, здатний правити усім Всесвітом [всім через все] — εἶναι γὰρ ἓν τὸ σοφόν, ἐπίστασθαι γνώμην, ὁτέη ἐκυβέρνησε πάντα διὰ πάντων» (41 DK)".

Отже, центровим у давній європейській філософії був Розум - Розум і Вогонь (саме тому в Україні-Русі культ Перуна і зберігся найдовше). А не якийсь там теос. Доктрини Геракліта: "Вогонь є початок (ἀρχή) або первісна матеріальна причина світу. Все є потік.  Протилежності є тотожніми. 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

   
© newspravda.com