Enter your email address:

   
   

Попереднє тут

«Волхв Сила» містить ряд легенд, одна з яких Легенда про Ерліка, сина Годара, котра відноситься до загальнопланетарних найдавніших уявлень про існування світу – життя, смерть і безсмерття. Саме з цим пластом уявлень пов’язані весільні, поховальні обряди, лікування від пристріту, психологічний настрой воїнів.

Годар. В сучасній шведській мові є слово «gudar», яке перекладається множинним іменником «боги» (вживається в основному в контексті «язичницькі боги»), є ще слово gud, яке є аналогом англійського god. Слово «god» походить від Годар. Хоча у Вікіпедії наводиться, якась зовсім неймовірна версія походження слова «god». Досі прізвище Годар є поширеним (Франція, Алтай), а це означає, що колись це слово було ім`ям. 

Годар є уособленням величезної сили, пов`язаної  з існуванням світу, часом, військовою справою.

Латинський суфікс –ar означає «той, хто щось робить», в українській мові цей суфікс утворює професії – столяр, маляр, кобзар. За аналогією Годар – той, хто робить год.

Поняття часу і життєвого циклу втілює у собі Коляда – слов`янський Уроборос (грец. Οὐροβόρος від οὐρά - «хвіст» і βορά - «їжа») - змій, що згорнувся в кільце і кусає себе за хвіст. Порівняйте, Коляда - коло + еда. 

Спільнослов'янське - edti (їсти).

Слово вживається з давніх-давен і зустрічається в багатьох пам'ятках писемності. 

В українській мові «їда», російській «еда», в білоруському - «еда», болгарському - «яда».

Крім того, схожі за значенням і звучанням слова можна зустріти в литовській (eda, esti - їсти, говорячи про тварин), латишській (edesis - «корм») мовах. 

Коляда - свято завершення річного цикла-круга – года –  і одночасно початок нового. Порівняйте з god (англ.), gud, gudar (множина, у сучасній швед. мові означає "язичницькі боги"), гад. Слово "год" старослов`янське і характерне й для інших слов`янських мов - год (мн. гады) у білоруській мові, gȏd (стиглість) у словенів, в українській мові - година (давнє слово, яке означає час, проміжок тої чи іншої діяльності, синоніми - время (59), год (9), годовщина (32), доба (4),  пора (40), час (19), у польській мові є слово gadzina (рептилія), у білоруській мові "гадзіна" - час, порівняйте з "гадина". Отже, змія – здавна має значення як рептилії, так і часу, циклу, що повторюється.

На шаманських бубнах коло означає повний річний цикл.

 Цікавим фактом з історії релігії є грецьке поняття егіди. Зевс, Афіна і Аполон як божества грізних атмосферних явищ, носили на своїх грудях зміїну егіду (грец. Αἰγίς, «буря, вихор») – щит, який є втіленням грозової хмари. В «Іліаді» вона називається то «блискучою», то «темною»; вона наводить жах і навіть блискавка не в силах здолати її. В руках «егідотримаючого» Зевса егіда – не  оборонна і не наступальна зброя, а символ жаху для ворогів. У творах мистецтва егіда зображувалася як щит з лускатим візерунком і зміями. 

У «Волхв Сила» Годару присвячені кілька знаків. Один з них – Щит Годара. 

Еліпс означає Щит Годара - «першонародженого», коло  - безсмертя - безперервність. Існує легенда, згідно якої люди вмирають через розімкнутість Круга, коли замкнеться круг, прийде Годар, а з ним і його воїни, які зараз розкидані по світу. Можливо, пам`ять про це воїнство зберіглася у вигляді легенди про скандинавську Вальгалу, куди потрапляють воїни.

Порівняймо з легендою про Щит Юпітера. 

Щит Юпітера
Щит Юпітера

Згідно міфу, морова язва, яка терзала усі італійські племена, вже підходила до Риму. І в цей момент прямо з небес в руки царя впав мідний щит.

Царь повідомив всім громадянам, що щит їм посланий для спасіння самим Юпітером. Німфи, Егерії и музи повідомили, що цей щит потрібно оберігати. І для того, щоб щит ніхто не зміг вкрасти, цар керував виготовленням одинадцяти щитів - копій справжнього. Наймайстерніший майстер зробив такий щит, що сам цар не міг їх розрізнити. Стражами щитов цар призначил жерців-салієв.

Місце, куди падав щит, а це була галявина, вирішили присвятити музам, а джерело на ньому оголосили священним. З тих пір священнослужителі богині Вести, в чиєму храмі горів невгасимий вогонь, брали священну воду для очищення храму богині.

Щит Юпітера дослідники напряму пов'язують з описаним Гомером Щитом Ахілеса.

Отже щитів врешті-решт після виготовлення копій стало 12 - 12 місяців. Зовнішнє срібне коло - вода-година.

З плином часу пам'ять русів втілила образ Годара першонародженого у образі Змія Хоботистого (і Кощія Безсмертного у казках). Слово «хобот» раніше означало не м'ясисте продовження носа і верхньої губи, як у слона, - так називався хвіст ящірки або змії. Згідно світових легенд, Змій має чудесний бич-блискавку (кінчик хвіста Змія зображують стрілоподібним), удари якого змушують здригатися увесь світ і викликають незліченне воїнство; у казках він кидається до молочного ставку і, напившись бурхливого молока, лопається з жахливим тріском і гине - подібно до того як пропадає розбита громом хмара, що пролилася дощем. Саме з молоком, символом плодючості, пов'язаний білий камінь, який згадується у замовляннях від пристріту. І саме тому одна з трьох містичних рік (у замовляннях) наповнена молоком або водою (інші  - вогнем і кров'ю). Пристріт відмовляється за участю рук, і після лікування знахар споліскує їх водою, змиваючи шкідливу енергію. У випадках, коли пристріт звичайним замовлянням не можна витягнути, замовляння говорять, ллючи воду на ніж. Ще один сильний спосіб відмовити пристріт – розбивання глечика з молоком.

Якщо продовжити тему Змія з хвостом блискавкою, то траба згадати легенду про Пана. 

Пан (грец. Πάνας) — напівлюдина-напівцап — з цапиними ногами, рогами та бородою. За одною з багатьох версій - син Зевса і німфи Каллісто. Народна етимологія пов'язує ім'я Пана з грецьким займенником pan — усе, pantes — усі). Бог лісів, отар, пастухів, пізніше — покровитель усієї природи (у давньому Римі культ Пана злився з культом італійських божеств Фавна й Інуя). Його культ у післягомерівський період поширився по цілій Греції. 

Згідно легенди, Гермес забрав цапоногого парубка на Олімп, де він веселив своїм виглядом богів. Олімпійське життя не сподобалося Панові, і він повернувся на землю, де міг стрибати по горах та бавитися з БІЛИМИ отарами. Він мав лагідну, веселу вдачу, грав на сопілці (Флейта Пана). Навколо нього танцювали німфи й сатири. Коли хтось порушував його спокій, Пан дуже гнівався і наганяв на людей неймовірний страх (звідси — паніка, панічний тощо).

В Афінах Панові почали віддавати божественну шану одразу після Марафонської битви; афіняни вважали, що здобули перемогу під Марафоном завдяки Панові, який змусив персів тікати. В подяку вони збудували йому святиню на північному схилі Акрополя. Давні греки вірили, що Пан своїм криком може примусити тікати навіть воїнів (тобто Пан ототожнювався з голосом voice). Тому в багатьох районах Греції його шанували як помічника в бою. У жертву Панові приносили корів, цапів, ягнят. Пізніше жертви складали Панові й Діонісові разом.

У Пана була закохана Селена, вона любила слухати його гру на сиринзі. Із переказом про те, що Пан — винахідник сопілки (що дає причину для його ототожнення з Гермесом, який також вважається винахідником сопілки і інших музичних інструментів), пов'язана оповідь про його кохання до німфи Сірінги. Він переслідував її доти, поки вона, втікаючи від нього, не сховалася в річці Ладоні (в Аркадії), де перетворилася на очерет, з якого Пан вирізав сопілку. (варіант: Пан вирізав кілька очеретин, зробив із них сім дудок різної довжини і з'єднав їх докупи в один ряд. Так виникла улюблена пастуша дудка, названа сирингою.) Вважалося, що Пан володів даром провіщання і навчив цього мистецтва самого Аполлона. З розвитком загальногрецької міфології Пан з місцевого божества перетворюється на одного із супутників Діоніса. Головні святилища Пана були в Аркадії, Тройзені, Оропі.

В елліністичну епоху філософи розуміли Пана як божество, розлите в усій природі, творця і володаря всього сущого. Пану були присвячені дуб і сосна.

У наших предків дуб ототожнювася з Перуном (аналог Зевса), а сосна з предками і нічним проявом Перуна, який переховується в сосні в денну частину доби.

У народженні Пана завдяки Зевсу-блискавці є логіка. Блискавка розпорює дощову хмару, внаслідок чого на землю виливається вода, яка дає життя усьому, що є на БІЛОМУ світі. 

Нагадаємо, згідно українських легенд, із блискавки утворюються змії - символ достатку і плодючості, пов'язаний з водою. Вважається, що під час грози блискавка не зникає просто на небі, а падає на землю й перетворюється на змію. Згідно легенд, вужі — це краплі дощу, які впали з неба і від яких залежить урожай.

Отже, Пан, як і Гермес, вважався сином Зевса, Пан і Гермес ототожнювалися зі світом мертвих, музичним мистецтвом, достатком. Це те, що нам відомо про Волоса, який є аналогом Пана і Гермеса, і який породжується Перуном, тому клялися або Перуном, або Волосом, що є фактично тотожністю, як у греків Діа-Зевс, які сприймалися як єдність. (Треба відмітити, що так звана «Велесова книга» є підробкою і не має нічого спільного з традицією.) 

У Середньовіччі Пана стали вважати злим духом, а його постать стала зразком для перших відомих зображень чорта. Міф про Пана знайшов відображення в творах Рафаеля, А. Карраччі, П. П. Рубенса, М. Врубеля, П. Пікассо й інших художників.

В найдавніших міфах сучасний дракон був безформним змієподібним велетнем (ще один пізній варіант імені, поширенного на Русі – чудо-юдо, раніше слово «чудо» означало «велетень»), а нинішнього вигляду набув, скоріш за все, ближче до середньовіччя. Велетень пов’язаний з водою згадується греками (Афон - давня язичницька святиня легендарно пов’язана з водою, за однією версією – могила велетня Афона, за другою - Посейдона), у скандинавів - велетень Мімір, який давав тимчасову мудрість через воду.

Змій-дракон згадується у легендах практично будь-якої культури світу. З усіх міфологічних персонажів він – найвідоміший у світі. Дракон був відомий древнім грекам, кельтам, вікінгам, слов`янам, китайцям, японцям, індіанцям. Попри численні імена, в цьому образі ховається одна й та сама сутність. 

Годар сприймається як збірне поняття, яке включає у себе усіх плазунів. В шведській мові gudar множинний іменник. На Галичині  слово галиця означає і легендарного вогнедишного дракона і будь-яких плазунів. А так християнські легенди подають перемогу Патрика над кьольтською дохристиянською традицією: «...апостольський подвиг святого Патрикия у викоріненні отруйного гнізда єресі і язичництва в Ірландії був переведений в легенду про те, як цей святий винищив всіх змій до однієї на цьому острові». Легенда розповідає, що все вигнані з Ірландії змії (язичницькі пам'ятники) потонули в морі. Хоча справжніх змій в країні не було, змії були культовими істотами.

Галиця
Галиця

Легенда про Першонародженого частково зберіглася на Галичині у вигляді легенди про Галицю. На стіні церкви Успіння Пресвятої Богородиці у с. Крилос дивом збереглося рельєфне зображення крилатого змія.  Його було знайдено під час розкопок руїн Успенського собору в Галичі (друга половина ХІІ ст.). Це дракон, із пащі якого виростає пишна гілка. Це зображення майстри перенесли до новозбудованої церкви, наступниці даньогалицького собору, невідомо.  Очевидно, що цей крилатий змій мав для галичан певне сакральне значення. Можливо, це було пов’язано із заснуванням міста. Галич у цьому ключі має найдавнішу семантику. Вона бере свій початок із сивої давнини.  Дослідники історії Галичини посилаються на «засновницький міф»  про  Дракона-Галицю, який  зберігся  досі. З часом летюча змія – дракон, можливо, трансформувалася у галку – герб землі та міста Галич. На Крилосі є Галичина могила, іншими словами, змієва. 

На думку письменника Степана Пушика, який не один рік досліджує історію міста, назва «Галич» походить від наймення змії, дракона. У Карпатах і нині галицею називають змію, звіра, «всяке гадьи». Галиця — змія, твердить письменник, котрій вклонялися давні галичани. Значить, спочатку все ж таки Галиця була символом Галича. Мовознавець  М. Фасмер пояснював назву Галич від слова галиця – “змія”, а етимологію слова виводив від слова гал – “чорний”.

Дослідники історії правильно відмічають, що в українських казках і легендах постійно йде мова не стільки про галиць, тобто про змій у жіночому роді, скільки про зміїв у чоловічому роді та про драконів. [23]

Першонародженний, якого згодом ув’язали із  змієподібним образом, сприймається як щось моторошне і неоднозначне, оскільки він є втіленням смерті та безсмерття й оновленням через смерть. 

Лопаючись, Годар встряхує-знищує, оновлюючи, світ. І  цим знищенням-оновленням є його прояв – син Ерлік, який  зберігся у нас у вигляді образу смерті з косою (він же Крон(ос)). 

Розуміння смерті в давньому світобаченні не схоже на сучасне. Згадаймо мертву (цілющу) і живу (живлючу) воду, яку часто у казках охороняє саме Змій.

Мертва вода поєднує частини розчленованого тіла, відновлює його цілісність (виправляє вади), а жива – оживляє.

Горгона Медуза (точніше Медуса, грец. Μέδουσα - «захисниця, повелителька») - найбільш відома з трьох сестер горгон, зображувалася у вигляді жіночого обличчя і зміями замість волосся - з однієї сторони голови ллється жива, а з другої сторони - мертва вода. 

Порівняйте Медуз(с)а з медицина (medicina).

Згідно легенд, Асклепій використовував кров з голови Медузи для лікування людей. Розміщена на щиті голова Медузи захищає від ворогів. 

Саме з причини ототожнення з процесом умирання дракони і змії у західній філософії сприймалися і сприймаються як щось моторошне, незважаючи на їх культ.

Здавна водний простір є своєрідною межею між життям та смертю, а також оберегом від ворожих сил. Саме тому у казках водна перепона стає для переслідувачів нездоланною. Елементи водної стихії (річка, ставок) у давніх народних казках виступали завершальною ланкою втечі і погоні.

У тужливій пісні «Пливе кача» кача пливе по воді, у пісні-реквіємі «Журавлі (Чуєш, брате мій)» журавлі долають водну перепону. 

Жовто-блакитний прапор. Якщо роздивитися жовто-блакитні прапори країн світу, звертає на себе увагу, що у всіх прапорів синій/блакитний або фоновий, або зверху і пояснюється як небо, тільки у острівних держав синій - це море. Ім'я Нептун походить від спільноєвропейського слова "небо", тобто для язичників небо=вода. Сонце знаходиться в небі, небо більш широке, фонове поняття, яке включає в себе усі космічні об'єкти, у тому числі сонце, небо пов’язується з богом-батьком Юпітером-Діа. Тому офіційно затверджений порядок кольорів національного прапора є правильним. Сучасники вклали новий смисл в кольори, прив’язавши жовтий колір до поняття «дух», а блакитний – до поняття «матерія»-«вода», а християни підказали, що дух повинен бути зверху, нібито матерія заважає/подавляє дух, але це безсмислиця, насправді дух-ідея являє себе через воду-матерію, тому вьольва, водна вілія роблять пророцтва. Чари від чара (з водою). Віщування відбувається через воду, через жіночий початок. Ніякого протиставлення і боротьби між духом (чоловічий початок) і матерією (жіночий початок) немає.

Тут можна згадати легенду про пророчицю Касандру. У день падіння Трої Касандра шукала порятунку у алтаря Афіни. Але прямо у храмі дівчину схопив за розкішне волосся Аякс Малий і тут же її зґвалтував. При цьому жаху в мозку пророчиці промелькнула тільки одна думка: «Оскільки я втратила цнотливість, значить я втратила і проклятий дар!» І ця думка несла полегшення. Але недарма Аполон колись зробив передбачення, що дар Касандри буде тільки посилюватись. І коли на наступний день Аякс подарував Касандру ватажку греків, царю Агамемнону, пророчиця з жахом усвідомила, що бачить майбутнє ще ясніше. Тобто, втративши цнотливість, Касандра стала ще краще сприймати чоловічий початок, який і давав їй бачення майбутнього. Згадаймо слова ієзуїтів з «Молота відьом»: «Вони (диявол і демони) розумово і фізично більш обдаровані, ніж звичайний смертний, і помилково вважати, вчить Татіан, що вони – душі померлих. На основі розміщення і руху зірок вони передбачають майбутнє, а також мають потаємні знання, які з задоволенням відкривають жінкам.» Передбачення майбутнього по зірках пов’язували з богом неба, а це значить бог неба=душі померлих, це і є чоловічий початок-ідея, причому не надприродній.

Щодо значення язичницького хреста. Зрозуміти його допомагає шаманська традиція. На бубнах зображується людиноподібна бородата постать у колі із зімкненими ногами і розкинутими руками, навколо постаті зображуються явища буття. У спрощеному варіанті на бубні просто зображують хрест у колі. Цікаво, що людиною у колі є Першопредок, а не якийсь абстрактний бог-творець. Першопредок, який охоплює усе коло буття. Бубни бувають круглої і яйцеподібної форми. Круг, зображений на бубні, часто прикрашають завитками – знак коня). Бубен – втілення щита Годара/Юпітера.

Містичне ототожнення з Годаром дає можливість ототожнитися з будь-якою твариною, рослиною, яка передувала появі нас з вами, він є символом еволюції Розуму рослин і тварин, яка призвела до появи людини. Змій тісно пов'язаний з поняттям замкненого кола, саме Сварог кує союз  чоловіка і жінки, котрий утворює і замикає коло, що символізується кільцем на пальці (цим можна пояснити, чому згадану вище захисну егіду кує Гефест (наш Сварог). 

Стає зрозумілим, як християнству вдалося перемогти язичництво. Якби воно не прикрасило себе язичницькими символами, йому не вдалося б перемогти давню філософію. Християнські проповідники перемогли брехнею і звичайною підміною понять, щоб якось прив’язати до християнства хрест на ньому «розіп’яли» єврейського царя (у неканонічних євангеліях зазначено, що Ісуса не розпинали).

Головними причинами початку речей є вогонь і Розум, але символом еволюції є Першонароджений, який є втіленням еволюції усіх рослин і тварин, відомо, що живе з’явилося у воді, звідси і зв'язок його з водою (часто на бубнах зображують дві риби – одна направлена головою вверх, друга – вниз).

Шаманізм теж зазнав великих впливів та змін з демонізацією давніх образів. Тож його не можна вважати за зразок для наслідування, але він є джерелом для розуміння деяких речей. 

Характерно, що Першопредок на бубні має бороду, а у більшості азіатів вона або не росте, або росте коротка і ріденька. А ось шанований образ Ерліка взагалі має величезну бороду, заправлену за вуха. І це при тому, що носіння бороди для азіатів не є традиційним. Пояснити шанування цих двох постатей можна впливом культури нащадків Одіна. 

В «Круг Земний» написано «Великий гірський хребет тягнеться з північного сходу на південний захід. Він відокремлює Велику Швецію від інших країн. Недалеко на південь від нього розташована Країна Турок. Там були у Одіна великі володіння». Ерлік вшановується тюрками, турками як син бога неба/грому; він навчив їх ковальству, один з атрибутів – меч. Зовнішність Ерліка нестандартна і він схожий на іноземця, який міг навчив алтайців ковальству. А з історії відомо, що скандинави на своїх землях вчили місцевих ковальству. Ім’я Ерлік можна співставити з англійським словом earl (князь), спорідненим з ним є  скандинавське слово ярл.

 

Жертвопринесення Ерлику відбувалися ночами. А жертовні тварини були безрогими, кульгавими або з іншими вадами. Посуд, речі, зброя повинні бути зламані. У світі підпорядкованому Ерліку все це знову стає цілим (порівняйте з живущою водою). Тому живі не повинні користуватися битим посудом або іншими неповноцінними речами (подібні уявлення збереглися і у нас). Усе це вже належить Ерліку, а значить світу мертвих. 

У Європі, в тірольських горах (Південний Тіроль, провінція Больцано, Італія), збереглася легенда про короля гномів Лауріно, його рожевий сад і «млин троянд». (Знак Ерліка - це і є лопаті млина).

В рожевому саду короля гномів карлика Лауріно, чарівній країні, глибоко в ущелині, де навколо росте безліч троянд, стоїть його Млин. На ньому працюють гноми. Він веде людей до спасіння. Король Лауріно молов тут борошно і обдаровував нею бідних людей. Млин замкнений до часу, коли знову заспівають птихи і з'явиться лицар, дитина або поет (співак), який відкриє млин і через млиновий Льох потрапить на гірську стежку, що закінчується яскравим світлом. Це сад короля Лауріно, в якому знаходиться вічність, безсмертя, бо йому підвладні знання «про день і ніч».

Легенду зі схожими сюжетами і образами можна знайти і в Центральній Азії. Так, в хакасской казці, заснованої на шаманських легендах «Харизах», також є згадка про такий собі млин, що належить "владиці Нижнього світу" - Юзют-хану (Хакаське ім'я Ерліка). Це був величезний Млин, від якої по тайзі йшов гуркіт. Навколо нього безліч "нечисті, чортів" (нагадаю, що християни і двовірці так називають навій - душі померлих предків). Млином управляє дочка Господаря гір. На цьому Млині Юзют-хана герой Харизах, що означає «маленький», «з вершок», «хлопчик з пальчик», з бідної сім'ї, намолов з зерна крупи, яку роздав бідним людям. Харизах, незважаючи на те, що він - дитина, мав богатирську силу і хотів Млин віднести бідним людям, щоб зробити їх багатшими, але дочка Господаря гір, яка розпоряджається млином, вмовила його замість цього взяти чарівне кільце з її пальця. Це кільце давало його власникові владу над усіма силами Нижнього світу. В кінці розповіді карлик-богатир Харизах звільняє з полону у злого земного хана всіх бранців, перетворює назад в дівчину зачаровану в коня дочку хана, «красуню з красунь», бере її за дружину і стає управителем всього Нижнього світу.

Наступне тут

Додати коментар


Захисний код
Оновити

   
© newspravda.com