Loading...
   

Підписка на RSS

Ваша електоронна пошта:

 

   
   
вільне козацтво

Народовладдя завжди було запорукою успішного розвитку Київської Русі та успішного проведення військових операцій.

Візантійські автори VI століття багато чого не могли зрозуміти в побуті слов'ян. Слов'янська демократія здавалася їм некерованою стихією. І тут же доводилося дивуватися, як скоро слов'яни опановували військове мистецтво греків (візантійців) і здобували перемоги в битвах багатотисячних загонів. Можна вказати й на ще одну особливість: завоювавши практично весь Балканський півострів, слов'яни ніде не встановлюють панування над завойованими і навіть рабів, після закінчення певного терміну, або відпускають на свободу, або залишають у себе в якості рівноправних членів громади. У слов'ян була організація, яка забезпечувала успіх на полях битв з кращим військом тогочасного світу, але не здатна стати зовнішньою, панівною владою по відношенню до завойованих територій. Що ж це за організація?

В деяких художніх творах народні збори зображується дикою напівп'яною масою. Уявлення це глибоко помилкове і ґрунтується  воно на  думці, ніби "порядок" привносить тільки зовнішня влада. В дійсності в громаді "порядок" підтримується значно суворіше, оскільки до загальних справ залучені всі її члени, причому кожному визначено його місце. Коло осіб, яким дозволялося виступати на зборах, був невелике. Зазвичай таким правом користувався жрець, піснетворець - хранитель пам'яті племені, а також посадова особа, яка здійснює суд і стежить за збереженням звичаю. Хтось із старійшин зазвичай вів збори, і тільки через них можна було просити слова пересічному одноплемінникові. Глашатай в таких випадках звертався до зібрання, яке й вирішувало: давати чи не давати слово.

Господарські потреби сільської громади обмежувалися в основному межами волості, в рамках якої треба було поділити сінокоси, ліси, промислові угіддя. На більш значних територіях загальний інтерес торкався лише окремих сфер: обмін, "ігрища між селами" під час свят і в пору весіль, відносини з іншими племенами. Залежно від поточних потреб і будувалася знизу вгору ієрархія управління.

Письмова історія застає слов'ян з чітко діючою організацією управління. До IX століття слов'янські "племена", "землі", "князівства" займали величезні території, що перевищували землі більшості європейських королівств. По суті, це були держави афінського типу. У всіх них існувала княжа влада, яка вже відокремилася від суспільства, але ще не відірвалася від нього остаточно.

Повість временних літ зберегла деякі дані про організацію управління в древлянській землі. На чолі стоїть князь, і князівська влада є тут давньою, традиційною. У всякому разі, древлянські посли, які прийшли до Ольги, протиставляють "добрих" древлянських князів "руському" князю Ігорю як правителів, стурбованих не просто збором данини, а й процвітанням землі. Древляни обробляють ниви, пасуть стада, а "тримають землю", тобто управляють нею, "кращі люди", які, проте, за підтвердженням прав повинні звертатися до "землі". Зрештою саме "земля" і направляє їх як послів до Ольги. У древлян були міста, керовані старійшинами. Такі міста зазвичай служили адміністративними центрами племен і місцем укриття околишнього сільського населення в разі зовнішньої небезпеки. Спочатку добровільно, а потім і з примусу сільська округа забезпечувала місто необхідними продуктами і брала участь в будівництві оборонних споруд.
Відомості про Київ кінця Х століття уточнюють типову картину. Населення міста і, мабуть, також і сільської округи ділилося на десятки, сотні, іноді також півсотні і півтисячі. У місті вершиною такої адміністрації був тисячний. Але існувала тут і рада старійшин - "старці градні", які здійснювали керівництво народним зібранням - Віче, а також стежили за виконанням прийнятих рішень.

Стародавня Русь була державою відпочатку багатоетнічною, а тому неминуче в рамках її поєднувалися різні форми управління. Слов'янська форма була найбільш поширеною і стійкою, і вона в кінцевому рахунку проглядається пізніше в умовах феодальної роздробленості. У балтів і угро-фінів складається подібна ж форма, причому значною мірою це, мабуть, було наслідком слов'янського впливу. Справа в тому, що у тих і інших ще не був чітко налагоджений племінний рівень організації, а розрізнені місцеві громади (територіальні або родові) включалися в систему, привнесену слов'янськими колоністами, і скоро асимілювалися.

Ідея "права" на князювання єдиного роду насаджувалася Мономаховичами, віддаленими від родоначальника династії Ігоря на цілих сім поколінь. І схоже, що, крім них, ніхто і не вів себе від Рюрика. У всякому разі, в "Слові о полку Ігоревім" легендарним родоначальником руських князів визнається Троян, а головний герой - Ігор Святославич - названий його "онуком", тобто нащадком.

Звільнивши більше 650 років тому Україну-Русь від влади Золотої Орди, керівники Великого Князівства Литовського, а пізніше й Речі Посполитої, не мали достатньо коштів для затвердження своєї міцної влади на цих землях. Живучи під загрозою постійної небезпеки з півдня, русини вимушені були самостійно організовувати захист рідної землі. Стихійне самоврядування і військова демократія створила унікальний феномен – козацтво, а образ відважного волелюбного козака став зразком українського національно духу.

Радаслава Огінська

Loading...
Loading...

Додати коментар


Захисний код
Оновити

   
© newspravda.com