Загрузка...
   
Loading...
   

Підписка на RSS

Ваша електоронна пошта:

 

   
   
Гладун Дарина

Сьогодні у нашому конкурсі оповідання "Історія капітана Консуело" Гладун Дарини

Історія капітана Консуело

– Енріке, де це тебе вчора чорти носили? – вітав товариша Грегоріо, який уже стояв по коліна у воді і тримав у руках сітку.
– Хворів, – буркнув Енріке і також зайшов у воду.
– Ти менше пий, то будей рідше хворіти! – гукнув капітан Консуело, який став рибалити, відколи зійшов з корабля.

Насправді чоловіка звали інакше, а Консуело (точніше, «Консуела») – це назва корабля, якому він віддав кращі роки життя.
«От всі ви скаржитеся на дружин, а в мене була лише Консуела... Якій я час від часу зраджував у портах».
Капітан розповідав, що якось в Аргентині до нього підійшла жінка з дитиною і сказала: «Познайомся, синку, це – твій тато».
Більше Консуело у тому порту не сходив і ночував у своїй каюті.

Вдача у капітана була весела, а голос – гучний, тому його репліку почули геть усі рибалки і розреготалися.
– Розлякаєте рибу, – насупився Енріке й опустив очі додолу.
– Та не кисни, – поплескав його по плечу Грегоріо. – З ким не буває?! Чи може ти, Консу...
Але раптом усі помітили на горизонті дельфінів і замовкли.

– Це – Мелвін? – прошепотів Енріке.
Його друг мовчки кивнув.
– А хто там із ним? Малий Лі?
– Та ну, – так само пошепки похитав головою Грегоріо,– хоча...

Рибалки стояли півколом і дивилися на дельфінів.

Коли капітан Консуело вперше побачив це, то подумав, що «ці телепні зовсім здуріли – дельфінів ловити». Він так і сказав старому Грегоріо, а той посміхнувся: «Ловити? Чи я такий дурний – убивати того, хто мене годує?» Капітан нічого не зрозумів: «Годує?»
Старий знизав плечима: «Годує. Мелвін, Себастьян і Малий Лі тут полюють на маліту. Вони женуть її на нас, і, коли глибоко пірнають, ми закидаємо сітки. За раз так можна зловити і десять і двадцять рибин!» Для капітана це було чимось дивним, але він швидко призвичаївся і навчився відрізняти Себастьяна від Малого Лі, бо у Мелвін був трохи кривий спинний плавець і його від решти могла відрізнити навіть дружина Енріке, яка ніколи не приходила на риболовлю. Вона була немолодою жінкою, але і досі народжувала майже щороку. Їхні старші діти вже поодружувалися, а деякі – поїхали у сусіднє село, бо тут – хіба океан.

Капітан Консуело поїхав звідси, ще коли був малим, і думав, що вже ніколи не повернеться, але старість далася взнаки, і капітан залишив свою Консуелу «з її новим чоловіком». І міг би, напевно, жити спокійно у місті з однією зі своїх, старих уже досить, коханок і двома їхніми спільними дітьми... Але, як часто говорив капітан, «хто життя віддав океану, тому гріх на землі помирати».

Дельфін пірнув. Енріке закинув сітку.

Ввечері він прийде і скаже дружині: «Дивися, стара, скільки риби у мене сьогодні! Наші дельфіни вже постаралися добре!» Та жінка того не почує, бо спатиме біля колиски останнього сина, якому лише кілька днів.
Тоді Енріке тихенько піде до іншої кімнати, де живе шестеро трохи старших і похвалиться їм. А вони обіймуть його, як хвилі обіймають скелі, і скажуть, що дуже крикливий їх менший братик – таких ще крикливих у сім’ї не було. Хоча Енріке знав: усі його діти кричали однаково.

І Грегоріо додому прийде, чоботи скине, дасть синові потиличника для профілактики, і запитає в дружини, коли вже вечеря.

І лише капітан стоятиме довго на березі й виглядатиме на горизонті чи то свій старий корабель, чи призахідне сонце, тих дивних дельфінів чи, може, хвилю, яка, врешті накриє його і забере в обійми старого аж сивого океану?..

Капітан Консуело запалить люльку, відпустить у небо трохи їдючого диму і покульгає додому. Там у кухні висить у рамі Діва Марія, а навпроти – на скотч приклеєна пожовкла стара фотографія його-молодого і молодої його Консуели.
І на звороті напис синім чорнилом: «Тату і мамі з любов’ю від сина Алано». Тільки про це ніколи ніхто не дізнається.

загрузка...

Додати коментар


Захисний код
Оновити

   
© newspravda.com