Загрузка...
   
Loading...
   

Підписка на RSS

Ваша електоронна пошта:

 

   
   
літературний конкурс

Сьогодні у нашому конкурсі вірші Сергія Зінченка, редактора газети "Промінь Просвіти", лауреата Всеукраїнського конкурсу "Золотий тризуб".

 

 

 

 

 

 

 

 

З думкою про отамана
      і окупантів

Так далеко… Мало не століття
Промайнуло на моїй землі,
Тільки отаман двадцятилітній
Все одно тримається в сідлі.
Хай не двадцять (трохи більше) років,
Але він влітає на коні
На ту вулицю чужинського пророка,
Де стоїть Шевченко в стороні,
А за ним (на конях) рівним строєм
З кулеметами,  рушницями в руках,
Степова дивізія героїв
Заступає окупантам шлях.
«Што такоє?.. Караул!.. Бандіти!..» -
Загукали морди із машин,
Перелякано завили-забібікали
Їх машини в круговерті шин,
Кабінети владні спорожніли
І злетіли із копрів зірки,
І кудись в Москву пошелестіли
Іще вчора владні тупаки…
Та не сталось так. То все – уява,
Мертвих не підняти із землі.
Хоч сьогодні є у нас держава,
Тільки українці – не в сідлі.
Не злетить Пестушко з п’єдесталу,
Окупантів лютих не змете.
Мусимо самі змести навалу,
Якщо думка ще жива про те.

 

Анафема окупаційній владі


Від серця відлучаю те чуже,
Що не болить за нашу землю й мову.
Чи ніч прийшла, а тому пізно вже
В пітьмі шукати долю світанкову?

«Борітеся – поборете!», - казав
Кобзар великий. А ми все чекаєм
Месію, щоб нам пута розірвав,
Сад Гетсиманський повернувши з раєм.

Навіщо? Бо коли ми – не народ,
Не здатні стать господарями в хаті,
Не треба нам ніяких нагород. -
Рабами будем жить при супостаті.

А коли в жилах ще нуртує кров
І серце пробиває шлях до волі,
Відлучимо чужинське. Хай любов
Здобуде правду в українськім полі!

Анафема – служителям пітьми,
Загарбникам посад і кабінетів!
Для вас, злодюги, - камери тюрми,
А смітники – для ваших віп-портретів!

Від серця відлучаю те чуже,
Що не болить за нашу землю й мову.
Чи ніч прийшла, а тому пізно вже
В пітьмі шукати долю світанкову?

 

Журавлі осінні


Злетіли в небо журавлі осінні,
Вість понесли в далекії краї
Про мої мрії і слова мої.
У образи одягнуті, як в тіні.
Вони летять далеко від землі,
Відірвані від свят і від печалей,
А я один на темному вокзалі
Дивлюсь, як відлітають журавлі.
Хай в далекі країни
Мрія піснею лине,
Хай вітри її не здоженуть!
Тільки щоб в Україну
Рідний ключ журавлиний
Разом з піснею знов повернуть!
Все далі й далі крила журавлині
Тужливий крик у вирій понесли,
Неначе мрій моїх і свідки, і посли
Несли печаль про рідну Україну,
Про тихий-тихий жовтий листопад.
Про змоклі і заплакані вокзали,
Про те, що з неба людям прокричали –
Про мрію повернути в душі лад.
Хай в далекі країни
Мрія піснею лине,
Хай вітри її не здоженуть!
Тільки щоб в Україну
Рідний ключ журавлиний
Разом з піснею знов повернуть!

 
загрузка...

Додати коментар


Захисний код
Оновити

   
© newspravda.com